Про насІсторія журналуБлагодійний фондПроектиГалереяКонтакт
Євген Онацький — борець за порозуміння
Вівторок, 26 лютого 2013 11:57 Історія Автор Юрій МЕЛЬНИК   

Євген Онацький (1894-1979)«Всі ми хочемо визволення України. Всі ми хочемо, щоб Україна після визволення була країною із зразковим урядом, з модерною адміністрацією, з населенням, що жило б у добробуті, творячи великі духові й матеріальні цінності. Але всі ми — хто більшою, хто меншою мірою — маємо свої думки, свої передбачування щодо шляхів, якими ми могли б дійти до тої нашої найвищої, найсвятішої цілі. Внаслідок того, що значна частина нашої еміґрації вкладає в ці свої передбачування забагато почуття і пристрасти, відбуваються часто жалюгідні сварки, непристойна полеміка в часописах, що в ній люди втрачають всяке почуття міри, і, замість любови до товаришів спільної долі, спільного товаришування на шляху до найвищої мети, розвивається ненависть і дика боротьба між своїми ж, що йде на користь тільки ворогові».

Таке влучне й невимовно актуальне спостереження подибуємо в статті Євгена Онацького, надрукованій в аргентинському часописі «Овид» далекого 1954 року. Ця публікація, як і вся публіцистика Онацького, багата цінними, нестаріючими думками. Ми вихопили лише одну з них, ту, яка, як нам видається, добре пасує до теперішніх реалій України на двадцять другому році незалежності.

Політичний емігрант, журналіст, науковець, дипломат і громадський діяч, член ОУН Євген Онацький (1894-1979) у своїх публіцистичних виступах багато уваги приділяв залагоджуванню конфліктів поміж самовідданими патріотами України, які, проте, не могли знайти між собою спільної мови. Звертаючись до поглинутих вузькопартійним розбратом українських політичних діячів, — наддніпрянців та галичан, уенерівців та зунрівців, ундовців та оунівців, петлюрівців та їхніх супротивників, — Онацький закликав їх до порозуміння, до державницької позиції, яку протиставляв короткозорому провінціалізму та герметичності душі. Одного разу український журналіст порівняв з дикунами тих, для кого існує лише власне розуміння справи, тих, хто відмовляється пізнати погляди інших осіб (своїх земляків!), без застережень визнаючи їх за «дурнів» чи «зрадників».

Коротко про працю Євгена Онацького на благо України, досі так мало відому широкому загалу. Народився він у Глухові, в сім’ї шкільного вчителя. Походив з козацького роду. Буремного 1917-го Онацький, випускник Історично-філологічного факультету Київського університету, виконує обов’язки секретаря Української Центральної Ради, бере участь в оформленні Четвертого Універсалу, підписує важливі закони українського уряду. Того ж року він розпочинає журналістську діяльність та публікує дослідження в наукових виданнях.

У січні 1919 року Онацький разом із дружиною Ніною поїхав на Мирову Конференцію в Париж, уникнувши таким чином пазурів більшовицького терору. В Україну повернутись йому більше не судилося. Але й до столиці Франції доїхати теж не вдалося, — через нелояльність державних мужів з берегів Сени до українського питання. На короткий час Онацький залишився в Лозані, згодом отримав роботу при Українській Дипломатичній Місії в Італії.

Майже три десятиліття проживаючи у Римі, Онацький зробив для України силу-силенну корисного. Як журналіст і науковець, він зумів порушити українське питання в італійських ЗМІ, опублікувавши в них чимало поважних українознавчих студій. Як дипломат, він домігся від італійського уряду призначення українцям чотирьох університетських стипендій (з однієї з них скористався Олег Ольжич), створення кафедри української мови та літератури у Вищому східному інституті в Неаполі та лекторату української мови у Римському державному університеті. В обох навчальних закладах Онацький викладав. Зіткнувшись із відсутністю методичного матеріалу, написав першу в Італії граматику української мови для італійців, а також перший українсько-італійський словник.

Запеклий ворог німецького нацизму, Онацький на початку 1943 року написав листа Беніто Муссоліні, в якому обурювався поведінкою гітлерівських загарбників в Україні. З антинімецькими відозвами він звертався до міністра закордонних справ Ґалеаццо Чано (противника військово-політичного союзу Італії з Третім Рейхом), а також передавав матеріали про варварства німців іноземним журналістам. Антинацистська діяльність просто так Онацькому не минулася: коли Рим опинився під німецьким контролем (вересень 1943 р.), за нашим журналістом прийшли есесівці. Далі в його біографії — похмурі камери берлінської в’язниці та Заксенгаузену, щасливе повернення до дружини в Рим по закінченні війни та від’їзд до Аргентини навесні 1947 року (через небезпеку видачі Радянському Союзу).


ДУМКИ/ФАКТИ
«Набагато важливіше завжди пам’ятати, щоб народ і його представники трималися Бога, ніж запитувати, чи Бог стоїть на боці народу».

Авраам ЛІНКОЛЬН


У Південній Америці Онацький очолював низку емігрантських організацій, до глибокої старості займався науковою та журналістською працею. А головне — написав свою монументальну восьмитомну Українську Малу Енциклопедію, якою зробив колосальний внесок в українознавство, передусім — у ті ділянки, в яких був неперевершеним експертом: народна творчість, звичаї, вірування, символіка.

Титанічною працею Онацький на словах і на ділі показав свою безмежну любов до Батьківщини. Його заклики до порозуміння та консолідації конструктивних проукраїнських сил часто не хотіли чути сучасники. Ці заклики неодмінно мусимо взяти до уваги ми з вами у процесі побудови нової України.

 

Нове число

Прес-Центр
Банер
Банер
www.leleky.org
Банер
Банер
Банер
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера