Про насІсторія журналуБлагодійний фондПроектиГалереяКонтакт
Війна, мир і вічність
П'ятниця, 15 лютого 2013 11:26 Історія Автор Андрій МЕЛЬНИК   

Андрій МельникУгоду про вічний мир було підписано між Росією і Польщею 6 травня 1686 року. Щоправда, тоді Росія була ще Московією, а Польща — Річчю Посполитою. Вічність, про яку домовлялись представники обох держав, тривала недовго: менш ніж через сто років тоді уже Російська імперія взяла найактивнішу участь у всіх трьох поділах свого колишнього союзника. Як бачимо, вічність, скріплена підписами смертних людей, мало схожа на ту справжню, яка залишається для нас недосяжним ідеалом.

Чи означає це, що прагнути «віч­ного миру» марно?

Упродовж людської історії героями вважали переважно тих,  хто брав до рук зброю, випробовував власні здібності на турнірах, виголошував революційні гасла і прагнув завоювати увесь світ. Для міфічного ірландського богатиря Кухуліна найбільшою образою було знеславлення: він нещадно убивав тих, хто погрожував скласти про нього ганебну пісню. Цю логіку можна зрозуміти. Непереможний герой «працював» для вічності, його подвигами мали захоплюватись усі наступні покоління.

Прислухаймося
Джавахарлал НЕРУ
Стоїмо на тому небезпечному краю нинішнього часу, між минулим і майбутнім, який має настати, і опираємося усіляким загрозам. Найбільшою з цих загроз є відсутність віри, що іноді охоплює нас, почуття безнадії, яке іноді огортає нас, зубожіння серця і духу, яке знаходить нас, коли бачимо, як відкидаються ідеали, коли бачимо, як великі речі, що їх ми обговорювали і проголошували, розчиняються у словоблудстві, оскільки життя набирає іншого кшталту. Отож я справді вірю, що, либонь, це усе незабаром мине.
Джавахарлал НЕРУ

Минуле ХХ сторіччя здійснило відчайдушну спробу зламати логіку, відповідно до якої герой — це войовник, бунтар, такий собі «універсальний Рембо». Трагічний досвід двох світових воєн, помножений на незліченну кількість жертв революцій, релігійних і соціальних бунтів, божевільних прагнень утілити рай на землі, довів, що безоглядна ґлорифікація героїзму ставить під сумнів цінність життя конкретної людини і людське життя загалом. Тому миротворчі ідеї, зокрема й концепції «вічного миру», які упродовж століть перебували у затінку, стали актуальними, особливо у діяльності міжнародних інституцій — ООН та Європейського Союзу.

Миротворці чинили свою роботу, найчастіше не потрапляючи до когорти героїв. Досвід шкільних років підказує нам, що гетьмана Богдана Хмельницького слід вважати беззаперечним героєм, його супротивника, князя Ярему Вишневецького — антигероєм і ренегатом (хоча герой і антигерой — це поняття з одного «кошика», адже, зрештою, для когось антигерой може бути героєм.) Той факт, що Хмельницький здійснив фатальний політичний крок 1654 року, про що найбільш красномовно висловився Тарас Шевченко у віршах «Стоїть в селі Суботові…» та «Розрита могила», а князь Вишневецький пропонував альтернативне бачення розвитку тогочасної України — це вже нюанси. Як правило, героїчний дискурс нюансів не визнає, бо малює чорно-білу картину світу. Уже зовсім блідою на тлі цих двох непримиренних ворогів бачиться постать сенатора Адама Киселя, який своїми миротворчими потугами прагнув припинити братовбивче кровопролиття. Історик Наталя Яковенко так підсумувала його зусилля: «В обстановці загостреного національного конфлікту й ворожнечі роздвоєність Киселя, його прагнення до пошуків миру і злагоди не мали популярності ні серед українців, ні серед поляків. В Україні зневажали, дорікаючи, що його «українські кості людським м’ясом поросли», а в Польщі ненавиділи як зрадника і підозрювали у таємних шпигунських діях на користь Хмельницького.»


ДУМКИ/ФАКТИ
«Якщо національна самосвідомість під загрозою, то ця загроза виходить зсередини і за вибором, який часто робиться на виборчих дільницях. Загроза для національної самосвідомості в наші дні — то не результат тиску ззовні. Правдою є те, що сліпа гонитва за вигодою не була винайдена однією нацією. Правда, що ця гонитва дуже заразлива. Однак ніхто ніколи не може примусити обрати саме цей шлях».

Вацлав ГАВЕЛ


 

Безперечно, миротворець має бути стійким у своїх переконаннях. Проте не ця риса найголовніша. Джордж Орвелл, спостерігаючи за діяльністю Ганді, зазначав, що однією із визначальних рис великого індуса була непохитна віра у щирість і чуйність людської природи. Він не вважав насильство доречним засобом для того, аби змінити людину. Сьогодні можна справедливо дорікнути: це надто ідеалістично, а добро з кулаками набагато ефективніше. І це справді так. Проте ідея вічного миру всуціль ідеалістична. Іммануїл Кант, один із найвизначніших речників цієї концепції, розумів її як ідеал, що має регулювати наші думки і вчинки. Утілити ідеал важко. Щобільше, його практично неможливо утілити. На цьому місці цинік і практицист відмовляються від нього і переходять у табір прихильників Realpolitik. Ідеаліст не змінює своєї поведінки і продов­жує діяти так, ніби «те, що не існує, насправді існувало б», як про це висловлюється Кант.

Саме тому крах однієї ініціативи не має бути підставою для відмови від ідеї вічного миру. Одна нездолана перешкода не може скасувати фінішу. З ідеалістів можна сміятись чи знущатись, як це робили погоничі мулів щодо Дон Кіхота. Проте, якщо погодитись із Геродотом у тому, що надавати перевагу війні перед миром — чисте безумство, їхня справа заслуговує схвалення і пошани. Навіть якщо ідеал залишається недосяжним.

 

Нове число

Прес-Центр
Банер
Банер
www.leleky.org
Банер
Банер
Банер
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера