Про насІсторія журналуБлагодійний фондПроектиГалереяКонтакт

Історія



Українська Кубань

Кубанський козачий хор220 років тому на Кубань прибули перші українські переселенці. Історик Дмитро Білий із Донецька, кубанець за походженням, на сторінках журналу «Країна» (серпень, 2012) наводить цікаві факти. Чорноморське козацьке військо, яке уславилося під час Російсько-турецької війни 1787-1792 рр., домоглося прав на освоєння правобережної Кубані. Спочатку наукова експедиція на чолі з осавулом Мокієм Гуликом ретельно обстежила край — «Тамань з околицями» (28 тисяч квадратних верст). Перша партія переселенців, козацька ескадра під проводом полковника Сави Білого прибула на Кубань 25 серпня 1792 року. Три інші колони рухалися з Придністров’я суходолом. Одну з них вів отаман Захарій Чепіга. Це була епічна картина — на Кубань переселялися 18 тисяч людей: похідні церкви, вантажі, народжуються дорогою діти, їх хрестять, хтось помирає. Організованість — подиву гідна!


 
Полтава. Свідчення Софії Денисенко

Книга Софії Денисенкопро те, як більшовики руйнували генофонд української нації...

Документальна повість Софії Денисенко «Тіні незабутих предків», яка окреслює всю панораму методичної руйнації осердя нашої нації — села, неодмінно викликає цілу сув’язь різноманітних почуттів і відчуттів: згусток болю в серці, співчуття до жертв цинічних, жорстоких репресій, захоплення винятковою працьовитістю українського селянина-господаря, красою побуту, окриленістю самого буття, ненависть до чужинців-більшовиків та їхніх прихвоснів — української голоти, яка у підсумку навіть не змогла скористатися по-людськи тим награбованим добром, що його нагромадили працелюби упродовж років й десятиліть, глибокий подив від того, що західний світ зігнорував найжахливіший злочин в історії людства, вдячність тим політикам і журналістам, і закордонним, і українським, у Галичині, які не мовчали, а намагалися отямити зачерствілий західний істеблішмент й спонукати бодай протестувати проти геноциду.


 
Війна, мир і вічність

Андрій МельникУгоду про вічний мир було підписано між Росією і Польщею 6 травня 1686 року. Щоправда, тоді Росія була ще Московією, а Польща — Річчю Посполитою. Вічність, про яку домовлялись представники обох держав, тривала недовго: менш ніж через сто років тоді уже Російська імперія взяла найактивнішу участь у всіх трьох поділах свого колишнього союзника. Як бачимо, вічність, скріплена підписами смертних людей, мало схожа на ту справжню, яка залишається для нас недосяжним ідеалом.


 
Євген Онацький — борець за порозуміння

Євген Онацький (1894-1979)«Всі ми хочемо визволення України. Всі ми хочемо, щоб Україна після визволення була країною із зразковим урядом, з модерною адміністрацією, з населенням, що жило б у добробуті, творячи великі духові й матеріальні цінності. Але всі ми — хто більшою, хто меншою мірою — маємо свої думки, свої передбачування щодо шляхів, якими ми могли б дійти до тої нашої найвищої, найсвятішої цілі. Внаслідок того, що значна частина нашої еміґрації вкладає в ці свої передбачування забагато почуття і пристрасти, відбуваються часто жалюгідні сварки, непристойна полеміка в часописах, що в ній люди втрачають всяке почуття міри, і, замість любови до товаришів спільної долі, спільного товаришування на шляху до найвищої мети, розвивається ненависть і дика боротьба між своїми ж, що йде на користь тільки ворогові».


 
На гостинах у Виговського

Іван Виговський. Невідомий художник XIX ст. Полотно, олія. 75х60 смТого погожого недільного ранку прокинулась від дзвінко настирливого синового: «Мамо, давай поїдемо кудись у гості!».

Солодко позіхнувши, мимовільно зупинивши погляд на, ще звечора прочитаній замітці, у нашій районній газеті, в якій громада Жидачівщини запрошувала на святкування 355-тої річниці обрання І. Виговського гетьманом України; я, не роздумуючи, вигукнула: «Сьогодні, синку, гостюватимемо у І. Виговського!»


 
«Кожен не доведений до ладу дух стає карою для самого себе»

Святий Августин, Сандро БотічелліУявна розмова зі Святим Августином


Святий Августин (або Августин Аврелій, якщо послуговуватись світським ім’ям) — один із найавторитетніших отців Церкви. Проте його постать настільки значуща, що виходить далеко за межі богослов’я: сьогодні його з цікавістю читають філософи, літератори, релігієзнавці, історики й усі ті, кого цікавлять небуденні розмисли про Бога, людину, час та інші «вічні питання».

Ще у XIV сторіччі Франческо Петрарка зауважував: «З Августином, звісно, зрівнятися не може, як на мене, жодна людина; адже коли за його насиченого талантами часу йому, на мій погляд, не було рівних, то хто зрівняється з ним нині?» Ці слова і сьогодні не видаватимуться перебільшенням: Августин мав непересічний талант віднаходити істотне, розтлумачити його якнайширшому загалу, обрамивши усе це у блискучу літературну форму. Саме тому історія його драматичних душевних борінь і навернення у християнську віру вже у зрілому віці, висловлена у «Сповіді», не втрачає своєї оригінальності уже більш ніж півтори тисячі років. Навіть такі видатні його наслідувачі, як Руссо чи Толстой, не змогли досягнути сповідальної щирості і глибини у своїх творах.

Відтак, твори святого Августина — це не просто книжки із «високої полиці». Вони потребують постійного оновлення, у кожну епоху вони резонують по-своєму, водночас зберігаючи щось нетлінне — непохитну віру у Бога і людину. Августинові думки, подані у вигляді уявної розмови, покликані стимулювати самостійне ознайомлення із його текстами, саме такий шлях допоможе найповніше осягнути спадщину великого мислителя.


 

Нове число

Прес-Центр
Банер
Банер
www.leleky.org
Банер
Банер
Банер
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера
 
viagra