Мандруючи хвилями морів та океанів, козацька чайка «Пресвята Покрова» гордо несе нашу історію світові. А де ж чайка сьогодні? Розповідає капітан човна Гриць Козій…

— Пане Григорію, розкажіть, будь ласка, про створення чайки…

— У 1991 році група молодих людей, переважно художників, розпочала будувати козацьку чайку. Почалося все із походів на каяках, козацького вертепу, «Товариства Лева», і козацького товариства «Кіш». Ця ідея витала Україною дуже давно, про це згадував і Шевченко, але коли ми в козацьких строях і обладунках із справжніми шаблями, пістолями і гарматою пройшли на байдарках річкою Тясмин до Дніпра через Трахтимирів, Суботів, Черкаси — славні козацькі місця, — ця ідея визріла сама собою...

Два роки роботи — і влітку 1992-го «Пресвята Покрова» стала на воду.

— У яких водах, країнах уже встигла побувати чайка?

— Чайка обійшла навколо Європи. Це 18 тисяч морських миль. Чорне, Середземне море, протока Ла-Манш, Атлантика, Північне, Балтійське море… Про Україну як морську державу дізналися майже у всіх країнах Європи. Ми ввели в каталог світових кораблів такий тип човна, як «козацька чайка». Вийшло понад 200 публікацій в газетах і журналах.

— Ви ж цьогоріч стали головою товариства «Кіш» і капітаном кораб­ля. Важко з усім давати раду?

— Особливо нічого не змінилося, бо цим я займаюся ще від початку побудови чайки. Був фактично у всіх походах «Пресвятої Покрови», зараз багато часу забирає ремонт; після восьми років походів довелося пов­ністю замінити палубу, планшир, такелаж. Пройшов від хорунжого (відповідальний за прапори), гармаша («фур-фурт ладував»), стернового і помічника капітана.

Гриць Козій — капітан чайки "Пресвята Покрова".

— Які цікаві історії траплялися з вами за час мандрівок?

— Було багато дуже цікавих і навіть курйозних випадків за ці 17 років мандрів. Наприклад, у 93-му році сильний шторм гнав нас до берега, чайку вдалося заякорити буквально за кілька метрів від скель... Коли хотіли дістати якір, ми побачили, що в цьому місці на сотні метрів дна — голий пісок, і лише один камінь, за який зачепився якір, що так і називається — «Святий камінь».

А наступного року при переході через Ла-Манш нам зламало стерно, і штормова хвиля щораз заливала до півтонни води на палубу. Доводилось вичерпувати воду відрами. Хитавиця так замучила залогу чайки, що лишень четверо могли це робити. Коли ми все ж таки дійшли до берега, французи не повірили, що ми прийшли з Лондона, тому що навіть великі кораб­лі цього дня не виходили з порту. Дзвонили в док «Святої Катерини» (яхтовий клуб біля Tower Bridge), щойно тоді, захоплені нашою відвагою, взялися нас рятувати: дали нам теплий одяг, нагодували і завели у морський клуб, де за дві години вже грала українська музика і лунали козацькі пісні.

На фестивалі в Бресті (французька Бретань) ми зайняли перше місце серед історичних кораблів, стали найкращим співучим екіпажем.

А на вітрильній регаті «Baltik Sale» ми були другими, вперед пропустили лишень голландську, втричі більшу, дуже добре оснащену яхту.

— Кажуть, що збудували ще один корабель «Спас», який часто плутають із вашою чайкою. Це люди, які відійшли із вашої команди і створили власний корабель. Утім часто, на жаль, приписують ваші заслуги йому, а також їхні — вам, наприклад, що чайка то перевернулася, то потонула.

— Це дуже погано, що плутають, бо це зовсім інший корабель, збудований зовсім не як такий тип човна. Так, вони одного разу перевернулися, а недавно навіть затонули, а це погано впливає на імідж. І взагалі — це дуже сумна історія. Вони набрали в екіпаж і спонсорів порядних, і поважних людей, а самі ставляться до справи несерйозно, можна сказати, від самого початку безвідповідально, але це вже окрема розмова.

— А яким був ваш останній похід?

— Ми вийшли з Шербурга, де, завдяки капітанові порту і родині Херсе, чайка простояла зиму. Взяли курс на потужну піратську фортецю Сен-Мало, де зустріли доб­ре знайомий нам піратський фрегат «Ренар». Далі як у кіно: в порт ввійшов корабель. Ми поспіхом почали заряджати гармати. Коли піратський корабель порівнявся з нашим човном — на «Ренарі» не було видно жодного матроса. І тільки з бокових люків виглянули жерла гармат.

Почалась шалена стрілянина. Ко­ли розвіявся дим, глядачі побачили, як козаки обіймаються з піратами... Завдяки цій сцені ми зустріли нових друзів, отримали можливість оглянути фортецю і чайка стояла у Сен-Мало три доби безкош­товно. Приїхало двоє членів залоги, і ми вирушили до дуже гарного порту Лаберт Урак. Там відремонтували пошматоване штормом вітрило. Вийшли в Атлантику, минули Брест, Дуарнене, Аудієрн, і на день раніше запланованого прийшли у серце Бретані — Лоріє. На фестиваль «Interseltik 2009». Завдяки Наталі Херсе, яка попередньо дзвонила капітанові порту, ми опинилися в самому центрі подій. Десять днів «Пресвята Покрова» стояла в порту Плезанс на чільному місці перед палацом конгресу. Шотландці, ірландці, кельти Вельсу, Іспанії, острова Мен відвідали нашу чайку. І вони, і ми дізналися, що, можливо, перші кельти були в Україні. Кельтські музики радо ім­провізували на палубі чайки.

Ми побачили парад кельтів цілого світу. Цього року вперше була представлена іспанська Галіція. Можливо, найцікавіший павільйон з великим екраном, музиками, виставками художників і традиційних ремесел. Хотілось би на наступний ювілейний 40-й фестиваль представити «новий кельтський регіон» Галичину!

Під час гостювання у подружжя Херсе: Руслан Музика, Андрій Мамалига, Марк Херсе, Наталі Херсе та Олександр Дячук

До речі, Наталі Херсе, наша давня приятелька із Шербурга, президент асоціації, що побудувала «Dreknor», княжого галицького роду. Її бабця, бойківчанка, родом з села Стрілки (з історії знаємо, що Стрілки та Стрілковичі були бойовими форпостами кельтів-боїв ще до княжих часів). Хоча вона вважає себе норманкою, бо її чоловік — родовитий вікінг-завойовник (в генеалогії норвезьких конунгів є прізвище Херсе). Цього року ми гостювали в Шербурзі і підготували чайку до походу невеликою залогою: Олександр Дячук, Андрій Мамалига, Руслан Музика, Юрко Занік та я.

Також пройшлися на їхньому «Dreknor», який з’явився завдяки нашому втручанню: побачивши «Пресвяту Покрову», Наталі та її чоловік Марк загорілися ідеєю збудувати «Dreknor». Наш писар і довголітній багаторазовий отаман Юрко Волощак розробив перше креслення і зібрав потрібну літературу, підвів їх до можливості побудови кораб­ля. В результаті нашої співпраці через 7 років в Нормандії з’явився «Dreknor» — найдостовірніша репліка корабля норманів-завойовників. З порту вийшла «Пресвята Покрова» і її місце зайняв «Dreknor».