Є таке поняття: брати з історії вогонь, а не попіл. Якщо говорити про знакові особистості, то оцінювати їх спадок, діяльність, результати зусиль і слів найкраще за мотивами і тим вогнем, що його вони запалили у душах українського народу. Пам’ятаймо: абсолютну рацію має тільки Господь Бог. Отже, оцінюючи мотивацію, домінанти життя емблематичних постатей нації, керуймося принципом: вони — за незалежну, самостійну, соборну Україну, за справедливе, гідне життя на рідній землі для усього громадянства, без холопа і пана — чи ні.

Якщо такі особистості відповідають першому критерію, берімо від них у маршрути віків те, що до будови нашої національної держави пасує і під сучасну пору, і на перспективу. Докоряти, тим паче, знищувати репресивною критикою, — несправедливо, непродуктивно. Адже ті, хто відійшов навіки, жили в інші часи, вже не можуть пояснити нам, чому за певних обставин діяли так чи інакше, не можуть ні оправдатися, ні застерегти інших від помилок, неминучих у вихорі подій.

Отож, не ставаймо непомильними арбітрами, а терпеливо збираймо докупи усю спадщину українства, яка допоможе нам:

1. ЗГАДАТИ СЕБЕ, відтак — збагнути велич тисячоліть.

2. ПОВІРИТИ У ТЕ, що ми ніколи й ні в чому не були аутсайдерами; держави духу ми ніколи не втрачали, а це є вирішальним в історичному процесі.

3. ЗБЕРЕГТИ СВОЮ ІДЕНТИЧНІСТЬ у барвистому букеті народів, культур, долучити до надбань людства свою красу, талант і доброту.

Подаємо думки знакових постатей українства: Олени Пчілки (160 років від дня народження), Симона Петлюри (130 років) і Степана Бандери (100 років).

Наше оточення

Олена Пчілка (1849—1930)

При нашім бажанні бути самими собою, мати право бути хоч трохи «самім по собі», розгляньмося, як споглядають на нас близькі до нас люди, яке маємо оточення… «Час все розсудить!» — мовляв Віктор Гюго. І вже настала пора роздивитися пильніше на наших «друзів» — усякої масті. Далі від лицемірів, наших потайних ворогів! Нехай наші «Просвіти», та й інші гніздечка тим часом малі, убогі, але краще нести хоч пір’їнку до свого кубельця, ніж посилювати заходи тих, що лише згори позирають на нашу гірку працю та розкорінюють каліцтво поміж нашим народом, засівши «на нашій не своїй землі».

До населення всієї соборної України

Симон Петлюра (1879—1926)

Важкий шлях, народе України, до твого щастя… Тернями встеляють його твої вороги і, як дикі звірі, вичікують хвилі, коли б кинутися на тебе й своїми забрудненими пазурами впитися в твоє молоде тіло… й ссати з нього твою святу кров. А ти, зневірений і втомлений, блукаєш серед цього бруду, чуток, провокацій, підлесливих обіцянок, котрі тільки розпорошують твої сили й розбивають дух твій. Зневір’ю, розчаруванню не може бути місця в час, коли на довгі літа вирішується твоя доля, твоє щастя і твій добробут. Тільки міць, єдність та тверде непохитне стремління до повної незалежности й свободи може бути нашим побратимом.

До проблеми політичної консолідації

Степан Бандера (1909—1959)

В Україні, отже, вже завершився процес політичної консолідації усіх самостійницьких національних елементів на платформі УГВР. Як ця консолідація оформилась і як вона здійснювалася? Там, у противагу до большевицького режиму та його системи, є тільки один самостійницький табір. Об’єднуючим чинником є спільна визвольна боротьба, в якій беруть безпосередню чи посередню участь, або бодай з нею солідаризуються і співчувають їй, усі що є проти большевизму, а за Самостійну Українську Державу. В УПА борються добровільці революціонери незалежно від своєї партійної орієнтації. А в УГВР є найчільніші діячі, провідники активісти з різних політичних середовищ.