Подорожні нотатки з «найбільшої у світі демократії»

Мумбайські нетрі, громадська пральня із 10 000 «армією» працівників, дивовижні храми індуїзму, джайнізму, зороастризму, музей Ганді… Тисячі незабутніх емоцій та вражень дарує Індія. Унікальна країна із населенням понад 1 млрд людей, найрізноманітнішими традиціями, віруваннями, культурами… змушує тебе замислитись над сенсом життя. Поїздка у ділову та фінансову столицю Індії — місто Мумбаї — допомагає вкотре усвідомити що таке справжнє щастя.

Сучасний заможний турист — небезпека для екзотичної природи..?

Прилетівши в Мумбайський аеропорт, перше, що впало у вічі, — це краса бенгальських тигрів, зображених на білбордах з написом: «Зупинимо нелегальну торгівлю дикими тваринами. Не купуйте і не продавайте виробів із зникаючих видів». У такий спосіб Міністерство з навколишнього середовища та лісів Індії закликає багатих туристів відмовитися від пропозицій «прикрасити» свій будинок шкурою тигра, щоб і наступні покоління милувалися дивом природи. Оскільки за даними WWF, щодня 150 видів тварин опиняються на межі зникнення через пристрасть людини до виробів із натуральної шкіри, слонової кості та нетрадиційної медицини.

В Індії, як пізніше з’ясувалось, 569 видів перебувають під загрозою зникнення. Однак не лише для Індії, але й для інших екзотичних країн як-от Малайзія, Камбоджа, Індонезія — характерна глобальна екологічна проблема зникнення біорізноманіття…

Мумбаї — ворота Індії

І ось ми в найбільшому місті Індії. Колишній Бомбей було перейменовано на Мумбай (в перекладі означає «Мати Індії») 1995 року. Це не лише порт, культурна столиця, центр кіноіндустрії (Болівуд знімає більше фільмів, ніж Голівуд). Це місто-символ.

За 12 доларів таксист із аеропорту відвозить в готель «Trident» (Трайдент) — один із жертв нападів терористів 2008 року. Тут, уздовж прекрасного кількакілометрового узбіччя Аравійського моря, простяглося ще багато 5-зіркових готелів... Найвідоміший і найкрасивіший Тадж-Махал — епіцентр вибухів під час відомої атаки терористів.

Відразу біля готелю знамениті ворота Індії — тріумфальна арка, побудована 1924 року на честь візиту короля Генріха V та королеви Марії.

Саме біля туристичного об’єкту — «Воріт Індії» — можна замовити тур на острів Елефанта — лабіринт печерних храмів, врізаних в базальтові скали. Квиток на острів і назад коштував 2,5 долари. Вхід у печери для іноземців — 5 доларів, для індусів — менше одного. Після годинної прогулянки на катері до острова та пішого підйому на гору ви побачите створені у V–VIII сторіччях настінні статуї Бога Шиви, прихильники якого в печерах здійснюють поклоніння.

Вхід в печерний храм на горі острова Елефанта. Саме тут — шестиметрова настінна статуя Бога Шиви, де здійснюють поклоніння. Для туристів це неймовірно цікава екскурсія.

Головний образ печер — це шестиметровий бюст триликого Шиви (творець, хранитель та руйнівник світу). Тут чимало скульптурних зображень Шиви, який танцює, його весілля. Найбільше мене зачарували жіночі тіла — якою красивою бачили жінку давні індуси... Усі сучасні параметри «90–60–90» просто «відпочивають» на тлі цієї краси.

Стада неагресивних мавп, які бавляться біля печер, мирно споглядаючи на відвідувачів в очікування харчів — додають історичній екскурсії шарму. А для фотографів — це унікальна можливість спіймати цікаві кадри самки, котра годує маля. Можна просто півгодини стояти і споглядати десяток мавп... Ці тварини тут в пошані. Ще в епосі «Рамаяна» зображено як мавпи на чолі із царем Сугривою допомогли божественному герою Рамі розгромити демонів та повернути вкрадену дружину.

Відразу зазначу, що на першому місці культу священних тварин, який характерний для індуїзму — корови. Їх багато і на острові, і на шумних вулицях Мумбаї. Корова для індусів — це мати всього насущного… Причинити шкоду корові — це те саме, що образити матір… Часто можна побачити як індус підходить до корови, ніжно торкається її і тоді прикладає руки до свого обличчя.

Мумбайські нетрі — де бідність не є перешкодою для щастя

Вулицями Мумбаї... Тут можна зустріти волів, корів, котрі вільно блукають вулицями. Для європейського ока це трохи дивно...

Хочете зрозуміти, що Ви безмежно щаслива людина? Заплатіть 15 доларів компанії «Реаліті Турс» за екскурсію в Дхараві... Самому відправлятися туди небезпечно... Із 2 тисяч нетрів Мумбаї — це найвідоміші та найбільші. Тригодинна екскурсія найбільшими нетрями Мумбаї — де на 1,5 км квадратних — живе і працює 2,5 млн людей — змушує тебе замислитися над тим, як ти живеш, і що твоя екзистенція означає в світовій системі життя…

Добратися в Дхараві можна на таксі або електричкою за 45 хвилин від центру Мумбаї. Однак цікавіше — індійським потягом. Є окремі вагони для жінок, де переважно їдуть мусульманки.

Мумбайські нетрі — це величезний бізнес-центр переробки такого «сміття», як старі телевізори, холодильники, пральні машини, комп’ютери, котрі сюди постачають із США та Китаю… Десятки тисяч жителів дають нове дихання, здавалося б, непотребу.

Перше, що спало мені на думку, коли я це все побачила, це згадка про Європу. Адже африканський континент є звалищем для таких же відходів, але уже з європейських країн... Надмірне глобальне споживання — ось причина потенційно більш загрозливої, ніж фінансово-економічна, кризи…Це глобальна екологічна криза…

Нас повели вузькими вуличками і різними кімнатами, де кипить виробництво. В одній із маленьких кімнат сидить 15 жінок і сортують гору сміття із пікніка: пластикові вилки, тарілки, пачки від соку. В іншій кімнаті, що поряд, шиють одяг для дітей. Далі — сумки Гучі... Навпроти — печуть хліб та тістечка на експорт. Ще далі виробляють мило.

Найжахливіший район — це шкідливе виробництво із кислотами та іншими токсичними речовинами… В одній із кімнат плавлять посортований пластик, з якого потім роблять ручки для парасоль, основу для мобільних телефонів. Тут стоїть страшенний, задушливий сморід. Далі багато працівників вимивають в кислотах залізні банки з-під оливкової олії. Тут немає масок чи захисних рукавиць. За 130 доларів в місяць люди тяжко виборюють своє місце під сонцем.

Усе стікає в одну каналізаційну річку фіолетового кольору. Справді фіолетового... Якби туди не дай Бог хтось впав, то тіло б точно роз’їло.

Дхараві — це центр, де кипить робота. Річний оборот найбільших нетрів — близько 665 млн доларів. Усі працюють, щоб краще жити... Хотілося б побачити як у наших селах чоловіки замість надмірного випивання так тяжко працюють і зайняті справою... Більшість робітників Дхараві — це приїжджі з різних районів Індії, котрі тут років 10 працюють, а тоді повертаються в свої села назад до родин. Хтось створює сім’ю тут.

Усе як у стрічці «Мільйонер із нетрів», але це не фільм, а реальне життя. Тут немає акторів, і емоції людей справжні, їхні очі заглядають тобі в серце. 55% населення Мумбаї — а це 16 млн людей — живе в нетрях. На фоні злиденних халуп різко виокремлюються декілька багатоповерхівок, на відкритті яких побували принц Чарльз та Білл Клінтон.

Нас повели в арабський житловий квартал нетрів Дхараві лише тому, що інша дорога промисловими вулицями була перерита. І ось шестеро туристів по одному іде вузьким проходом (міні-вуличкою) по обидва боки якого через кожні 3 метри двері… В одній із цих маленьких кімнат сидить матір та троє дітей біля яких велика тарілка із рисом та овочами. Ці кімнатки — це їхні помешкання… Тут і кухня, і вітальня, і спальня… Миються усі на вулиці. Ми були свідками, як хлопці милися просто на вулиці.. А вода уся тече цими вуличками…

Більшість жителів нетрів — маленькі на зріст — саме через недоїдання.

І ось ми вибралися із тієї вулички на світло і опинилися на сміттєзвалищі, на якому хлопчики бавляться в крикет… На смітнику… Ми стояли теж на смітнику. Вони нас оточили і давай вітатися, говорили англійською «Привіт», навіть простягли нам цукерки… Сморід довкола просто добивав… Ми з колегою взяли цукерки і привіталися за руки із хлопчиками. Шкода, що у нас не було із собою солодощів… Після 10 хвилин зупинки на смітнику, поблизу якого фарбують різні шкури для пошиття одягу, сумок, різкий запах фарби на пекучому сонці добиває твою свідомість… Нерви здають… і хочеться бігти звідси…

Однак люди і у цій бідноті щиро усміхаються, діти безтурботно граються, тут немає песимізму… Їм хочеться навіть позаздрити… Що в таких умовах виживання — вони живуть усміхнено, не втрачаючи віри… Бо знають, що як не в цьому, то в наступному житті буде краще.

Мумбайські пральні…

Мумбайські пральні — це ще один шок Індії... Щоб добратися до пральні треба спершу пройти через місцевий базар. Ідеш переритою вулицею і ще з двома учасниками міжнародної конференції і просто дивуєшся антисанітарією довкола. З одного боку сидять мужчини навпроти один одного і стрижуть, далі голять. І все кидають на землю. За ними ідуть жінки із мавпочками на прив’язі, як із собаками.

Поголитися в Мумбаї можна просто посеред вулиці

Напроти сидять жінки та продають різні овочі та фрукти. Біля них смажать щось на зразок чебуреків. За ними ріжуть кури і голови кидають під ноги…

Ще декілька метрів вперед і бачиш як чистять та продають рибу… Спе котно та шумно.. Із простягнутими руками бігають діти та просять гроші на їжу..

Цікаво, що грошей тут не вкрали. Хоча у колеги, вони виглядали із кишені. Різні пояснення цьому: хтось каже, що нам щастило. Інші стверджують, що індуси не крадуть, бо бояться карми.. Як ти комусь, так і тобі воно повернеться. І далі — три смітники біля яких декілька цапів пасуться, вибираючи якусь поживу серед сміття. На одній козі сидить чорна ворона… А ще чимало собак, які гріються на сонці… Така ідилія тварин і людей… Фотокамера мовчить… клацати трохи складно, бо десь у підсвідомості мучать питання — невже в такій антисанітарії працюють люди?

Уже на вході несподіванка — двоє молодих хлопців спокійно підмивалися водою із шлангу… Відвернувши голову, бачиш сотні куп мокрого одягу, який лежить біля своєрідних цементних ванн, у яких по коліна у воді стоять працівники та вибивають бруд із одягу. Над їхніми головами висить сухий одяг, який на сонці у 35 градусів умить стає сухим...

Після відвідин громадської пральні — візит до місцевої аптеки. За 35 рупій (менш одного долара) купили мазь від грибка.

Від християнських церков до храмів індуїзму, джайнізму, сикхізму

Індія — це мультирелігійна країна. Хоча 80% населення сповідують одну з найдревніших релігій світу — індуїзм, оснований на древніх філософських текстах. На другому місці — іслам, потім сикхізм, буддизм, джайнізм, зороастризм, християнство. В Мумбаї кількість храмів вражає. Всього за 500 рупій (це 10 доларів) моя колега вмовила таксиста зробити нам 3-годинну екскурсію Мумбаї. Спершу таксист відвіз нас у храм джайнізму. Нас попросили роззутися біля входу. Чимало статуй тут були досить незвичними для християнського ока. Великі фігури білих слонів, осідланих людьми, прикрашали храм.

У середині храму джайнізму на стінах багато свастики. Спершу було незвично її бачити. Свастика — давньоіндійський символічний знак, який поширений не лише в традиційному індуїзмі, але і в буддизмі, і в джайнізмі теж. Це культовий знак (свастика від санскр. «су-астик» — символ життя, удачі, перемоги). Джайністи тлумачать цей знак як символ перевтілення з однієї форми життя в іншу. Перехід душі після смерті тіла в іншу живу тілесну оболонку — ось головна ідея релігії джайністів. Їхня головна мета полягає в досягненні нірвани, до якої треба пройти шлях багатьох земних перевтілень, перемогти та притлумити всі людські слабкості та гріхи, а головне — жадобу влади.

Мене здивувала група стерильних німців, котрі не хотіли роззуватися і йти босими в середину цього храму та голосно обурювалися. Хоча їх мучила цікавість, бо такого в Німеччині точно нема. Лише троє із 10 німецьких туристів роззулися та зайшли до храму.

Потім ми відвідали висячі сади, дивовижний вокзал та храм зороастризму (або парсів). Парси — потомки персів, котрі переселилися в Індію у VIII столітті, після завоювання арабами Ірану. Саме вони принесли із собою давню перську релігію — зороастризм, яку заснував пророк Зороастр у VI ст. до Р. Х. Священне писання парсів «Авеста» містить складені Зороастром гати (гімни), які розповідають про вічну боротьбу добра та зла.

Нам не дозволили увійти всередину двох храмів парсів в Мумбаї. Про замкненість релігії свідчить і ще й той факт, що шлюби дозволені лише всередині спільноти. У їхніх храмах постійно горить вогонь, на який дивляться парси під час молитви. Поряд із вогнем парси вшановують землю та воду. Саме тому тіла тут не ховають і не спалюють як в інших релігіях. Парси віддають тіло на поїдання великим птахам — грифам... Зараз, правда, як нам розповів таксист, грифів стає все менше через забруднення міста. Тому вони додають в тіла різні речовини, які пришвидшують розкладання, щоб... полегшити роботу грифам.

Основним із прихильників парсів є індійський мільярдер Тата, якому належить автомобільна компанія Tata Motors, авіакомпанія, мобільний зв’язок, мережа ресторанів тощо.

Музей Ганді — доторк до великої душі народу Індії

Десятки цитат Ганді на білбордах міста свідчать про шанування та повагу Махатми Ганді в суспільстві. Це зовсім не культ особистості, який притаманний Азербайджану (де центральна вулиця, фабрики, будинок культури названо на честь Гейдара Алієва) чи Туркменистану. Навіть індійські співорганізатори 14-ої Всесвітньої конференції ВООЗ «Тютюн чи здоров’я» на вході до залу роздавали листівки із цитатою Ганді: «Куріння — це гріх проти суспільства...». Ганді виріс в дуже скромній родині, котра не вживала м’яса, алкоголю та не курили тютюну, оскільки належали до ортодоксального вішнуїстського напряму в індуїстській релігії. Батько Ганді був одним із рідкісних прикладів чиновників, котрий не брав хабарів, бо вважав це гріхом. Приклад батька мав величезний вплив на сина.

Не дивно, що тижнева конференція ВООЗ, котра зібрала понад 2000 антитютюнових борців, відбулася саме в Індії. Адже ця країна посідає друге місце у світі за споживанням тютюну (після Китаю) та третє місце за виробництвом.

Відвідавши музей Ганді в Мумбаї — місті, котре відіграло надзвичайно важливу роль в унікальній боротьбі Індії за свободу, — можна пройнятися духом морального авторитета нації. У двоповерховому будинку старого стилю між 1917 та 1934 роками зупинявся Ганді. Зараз — це музей та центр досліджень.

На вході в музей та центр досліджень Махатми Ганді в Мумбаї вас гостинно зустрічають працівники. Тут можна за 200 рупій (4 долари) купити книги М. Ганді.

У музеї Махатми Ганді можна не лише почерпнути інформацію про Ганді, подивитися фільми, попрацювати в 50 000-ій бібліотеці, побачити фото з дитинства, архіви. За чотири долари можна придбати книги Ганді в музеї.

Скромність побуту в кімнаті, де жив і працював Ганді, вражає. Особливо цікавим є пряжний верстат (в’язальний) в його кімнаті. Прядиво для Ганді було священним заняттям. Він відчував, що щоразу, коли він занизував нитку в колесо, то він наближався до найбідніших і через них — до Бога.

Люди спонтанно 1915 року звернулися Махатма (мовою хінді означає «велика душа») до Мохандаса Карамчанда, коли він повернувся з Африки. Відтоді він став гордістю нації. Тривкий моральний вплив Ганді (як і приклад його життя) варто поширювати на інші континенти… Адже він, як і його батько, довів — що політика — це не брудна справа.

Замість закінчення…

Повернувшись додому в кам’яні джунглі району Позняки на лівому березі Києва, вперше за 4 роки проживання 16-поверхівки здалися такими комфортними… Бажання придбати нові речі, викинути торбинку чи користуватися пластиковими виделками просто відпало. Ти вкотре подякувала Господу за здоров’я, за роботу, за здорових батьків та родичів. Ти зрозуміла, що ти безмежно щаслива людина…