Про насІсторія журналуБлагодійний фондПроектиГалереяКонтакт

Число0 (Березень 2009)

Канів, музей ШевченкаВклонитися Кобзареві — святий обов’язок кожного українця!

Вперше за часи Незалежності України ветерани ОУН-УПА Львівщини зібралися разом, щоб поклонитися Тарасові Шевченку в Каневі. Поїздка на могилу Кобзаря відбулася 18 жовтня і була приурочена 66-ій річниці Української повстанської армії…

Батурин, козакиНад Сеймом стріляли гармати — в пам’ять про захисників міста

В славетній гетьманській столиці Батурині 14 листопада 2008 р. відбулося вшанування пам’яті жертв трагедії 1708 року. В цей поминальний день освятили новозбудовану Замкову церкву Воскресіння Господнього, а також перепоховали останки жертв трагедії. У цьому заході, присвяченому 300-літтю знищення Батурина, взяло участь близько тисячі гостей з усіх куточків України...

Андрій МельникАмериканський філософ Джордж Сантаяна зауважував, що народ, який не пам’ятає власної історії, приречений прожити її знову. Але що означає пам’ятати? Колекціонувати дати, вивчати біографії царедворців, визубрювати тези N-них з’їздів? А, можливо, заліплювати «білі плями» і «чорні дірки» історії домислами, вигадками, перекрученнями? І ще одне: як поєднувати особисті спогади із колективними, як гармонізувати дві сфери, котрі з радянських часів перебували у стані війни?

Марк Аврелій АнтонінУявна розмова з імператором Марком Аврелієм

Марк Аврелій Антонін — один із тих владоможців, життям якого можна проілюструвати відому Платонову настанову, відповідно до якої правителями мають бути філософи. Шістнадцятий імператор Риму вирізняється не лише на тлі доби (ІІ ст. н.е.), але й усього історичного часопростору.

Римський державець, залюблений у грецьку духовність. Володар могутньої імперії — і послідовник філософії стоїцизму, що проповідувала уникнення мирської суєти. Людина, що залишила нам своєрідний духовний щоденник, сповнений смиренності, людинолюбства, благоговіння перед істиною і життям.

«Наодинці з собою» або ж просто «Роздуми» — твір, що писався не для публіки. Але наступні покоління знайшли в ньому джерело мудрості і розради, неминучої актуальності, відповідей як на буденні, так і вічні запитання.

Думки, які пропонує Марк Аврелій, мають провокувати (у доброму розумінні цього слова) нас на запитання, які ми ставимо собі чи не щодня, часто забуваючи, що відповіді на них давно вже знайдено. Тому наш обов’язок — проводити своєрідне опитування історії, наближаючись до мудрості наших предків і водночас роблячи їх нашими сучасниками. Запитання, які ми «поставили» Маркові Аврелію, мають саме таку мету.

Павло ЧубинськийАвтор найважливішої пісні

Павло Чубинський (1839–1884)


Юрист — за професією, фольклорист, етнограф і поет — за покликанням. Один із найкращих українських науковців, який у 1869–1870-х роках здійснив три етнографічні експедиції, що, за словами сучасників, стали найвидатнішим явищем в історії тодішньої етнографії. Результатом цієї подвижницької діяльності стали сім томів «Праць етнографічно — статистичної експедиції в Західно-Руський край» — багатюще джерело про український спосіб життя середини ХІХ сторіччя.

Крути, пам’ятний знакЛюдина живе справжнім життям тоді, коли служить Божій правді, ревно оберігає в серці історію свого роду, народу, плекає рідну землю, веде себе гідно і як особа, і як клітина нації. Таке буття можливе лише поза параметрами плаского матеріалізму. До того ж повноту щастя можна знайти лише в культурі, засобами культури. Невигубний вічний дух українства якраз і репрезентують увесь мовний простір, ті люди, які правлять за взірець, колективні дії народу щодо соціальних потреб, стійкі уявлення про те, що є добром і злом, гідним і негідним, розумним чи нерозумним.

В осерді наших невмирущих цінностей і символів, серед іншого, — легендарні КРУТИ. Нині вони мають для кожного свідомого українця подвійний вимір.

Високоповажана редакціє!

Звертаюсь до Вас я, Ткаченко Ігор Михайлович, киянин, 57 років від народження, українець, за фахом інженер, з цим листом, якого сподіваюсь прочитаєте, а моя інформація якимось чином Вас зацікавить. Сподіватися на це мене змушує те, що, на жаль, у нас в Києві серед працівників газет, журналів, радіо, до яких я звертався, не знайшлося людини, яка б зацікавилася моєю оповіддю.

Берестейщина, гербУ«заширмованій» Білорусії вважається, що нащадків (тим паче — попередників) козацького роду на Берестейщині немає. Жодної україномовної школи, етнографічної спілки чи офіційно зареєстрованої діаспорної організації — і це при тому, що більше, ніж сімдесят відсотків тутешнього населення у спілкуванні послуговується… українською говіркою. Попри тривалі намагання влади асимілювати чужорідне населення, на території Північного Полісся й досі зберігся масивний пласт української культури — праісторична українська земля, яка волею царського та сталінського режимів була відірвана від свого етнографічного центру і віддана на поталу русифікації, завжди шукала прихистку та визнання на справжній батьківщині. Засобом наукового, поетичного, публіцистичного слова, за допомогою музики та живопису. На відміну від плоті, людський дух ніхто ніколи уярмити не спромігся — українці з Берестейщини давалися чути завжди…

Дмитро КвецькоЗ якими іменами асоціюється в нас український дисидентський рух? В’ячеслав Чорновіл, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Василь Стус, Юрій Іллєнко, Іван Дзюба... Сьогодні їхні імена на слуху, їх поважають і шанують як героїв. І не дивно: шістдесятники присвятили себе боротьбі за права українського народу в умовах, коли ця боротьба була приречена на неуспіх. Усвідомлюючи непереможність радянської держави, цієї машини для перетравлювання інакомислячих, цього, за влучним словом Василя Стуса, Рад-соц-конц-таборів союзу, вони все ж боролися — боролися бодай заради того, щоб їхня боротьба була плацдармом для національного самоствердження прийдешніх поколінь українців і заради успішності боротьби за політичну і культурну незалежність своєї Батьківщини в майбутньому. Більшість із дисидентів за таку мужність розплатилася власною свободою, а дехто — навіть життям.

Ганна Солодуха, смт ГоловнеПройшла весна, і айстри білі
Схилили голови в журбі,
В моєму серці згасли мрії,
Чужою стала я тобі, —

лунає тужлива бабусина пісня про кохання, яке виявилось нещасливим. Я сиджу і зачаровано дивлюся на цю жінку-легенду, що народилась у рік тотального Голодомору, пережила найстрашнішу війну і весь наступний період нещадного радянського режиму. Глибокі зморшки поорали її обличчя. Надцяту пару зимових шкарпеточок для внуків невтомно плетуть натруджені руки. Вона втратила можливість рухатися. Але зберегла у серці найцінніше — любов і віру. І цьому навчає зараз нас, своїх дітей та онуків.

<< Початок < Попередня 1 2 3 4 Наступна > Кінець >>

Нове число

Прес-Центр
Банер
Банер
www.leleky.org
Банер
Банер
Банер
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера
 
Fito Spray